Підхід до забезпечення миру на основі дослідження мозку людини
Теоретичні основи
Доступ до єдиного поля: неврологічні механізми
Точні неврологічні механізми, що покладено в основу здатності мозку людини до експериментального доступу до єдиного поля досить складні та дещо виходять за межі цього матеріалу. Коротко кажучи, збільшується кількість постулатів дослідників, які займаються вивченням проблем неврології свідомості, що квантова механіка відіграє вирішальну роль у феномені свідомості; тобто, без квантово-механічних ефектів в мозку людини просто не існує внутрішнього досвіду, який ми називаємо «свідомістю».
Проте, навіть якщо припустити, що такі квантово-механічні ефекти існують в головному мозку, може здаватися ще більш обґрунтованим, що єдине поле, що знаходиться в масштабі часу і відстані на мільйони разів менше звичайної квантової механіки (див. Рис. 1, попередня сторінка), може бути в якомусь сенсі актуальним для мозку, і, таким чином, в будь-якому сенсі, відноситися до свідомості.
Тут останнє розуміння теорії струн може дати важливе нове розуміння. У серії чудових теоретичних розробок було показано, що всюди, де присутня квантова механіка (наприклад, в мозкових процесах, пов’язаних зі свідомістю), єдине поле однаково присутнє. Тобто там, де важлива квантова механіка, таку саму роль відіграє і теорія струн.
Головна особливість поведінки у квантовій механіці – це квантова заплутаність– загадкова властивість, за допомогою якої відокремлені частинки (або окремі квантові системи) залишаються постійно поєднані, навіть на великих відстанях. Це з’єднання загадкове, оскільки немає жодної можливості фізичного поєднання, що пов’язує їх у причинну структуру 3+1 між вимірами простору і часу. Але за допомогою теорії струн разом з показником гравітаційної подвійності («голографічна подвійність») пояснюється, що поки таке фізичне з’єднання не існує у вимірі 3+1, з точки зору багатовимірного (4+1Д), розділені переплутані квантові частинки є, по суті, двома кінцевими точками однієї суперструни. Таким чином, з багатовимірної точки зору, по суті вирішено загадку далекого «невидимого» заплутування.
Рисунок 3. Окремо заплутані частинки у вимірі 3+1 просто дві кінцеві точки одного рядка з багатовимірної точки зору теорії струн у вимірах 4+1 (зліва). Так само квантові ефекти у головному мозку, у т. ч. деякі нейронні квантові ефекти, гіпотетично пов’язані зі свідомістю, також можуть розглядатися як теоретичні явища струн, як явища єдиного поля (праворуч).
Загалом, явища, які раніше розглядалися як квантово-механічні процеси на атомному або молекулярному рівні, тепер можна так само розглядати як теоретичні явища струн, як явища єдиного поля.
Безпосередньо після цього випливає, що якщо свідомість має власні біологічні коріння у квантових і механічних явищах на молекулярному і нейронному рівнях мозку (як зараз вважає багато неврологів), те саме можна стверджувати і про свідомість, що вона має власне коріння в теорії струн, тобто свідомість – це явище єдиного поля.
Тому не буде дивно, що з точки зору нейрофізіології, свідомість також тісно пов’язана з прямим контактом – єдиним полем, оскільки під час глибокої медитації ретельно досліджується власна фундаментальна природа свідомості.